Мікроангіопатія

Дане захворювання умовно поділяють на два види, при першому відзначається потовщення стінок артерій гиалинового характеру, при другому розширюються венули і товщають стінки капілярів.

Найчастіше під микроангиопатией фахівці мають на увазі саме ті порушення, які відбуваються в капілярах (потовщення стінок базальної мембрани і інтими).

Мікроангіопатія може отримати розвиток при різних захворюваннях, таких як цукровий діабет, ураження сполучної тканини, захворювання інфекційного характеру і злоякісні новоутворення.

Досить часто мікроангіопатія супроводжується нирковою недостатністю, підшкірними крововиливами (пурпура) І пошкодженням червоних клітин крові (гемоліз).

Церебральна мікроангіопатія

При мікроангіопатії головного мозку відбувається пошкодження дрібних судин, які відповідають за процеси метаболізму.

Церебральна мікроангіопатія найчастіше розвивається при наявності хронічної недостатності мозкового кровообігу. Нормальний кровотік мозку людини забезпечується такими метаболічними субстратами як глюкоза і кисень. При мікроангіопатії головного мозку протягом тривалого проміжку часу спостерігається їх дефіцит, що в свою чергу призводить до дисфункції мозку, за рахунок порушень в будові його найдрібніших артерій.

При мікроангіопатії головного мозку відбувається ураження білої речовини дифузного двостороннього ішемічного характеру. Порушення нормального функціонування головного мозку може призвести до численних лакунарним інфарктів його глибоких ділянок або до різних енцефалопатіями (синдром дифузного ураження головного мозку).

Досить часто церебральна мікроангіопатія розвивається на тлі артеріальної гіпертензії (стійке підвищення артеріального тиску) і атеросклерозу (ущільнення стінок артерій і втрата їх еластичності).

Лікування даного захворювання в першу чергу засноване на усуненні причини, що спричинила його розвиток, а так само на профілактичних заходах.

Мікроангіопатія при діабеті

Розвиток діабетичноїмікроангіопатії в першу чергу викликано підвищенням рівня міститься в крові глюкози. У цьому випадку відзначається ушкодження капілярів, венул і артеріол, яке може мати різну локалізацію.

При цьому відбувається потовщення базальної мембрани і відкладення PAS-позитивних речовин в підвищеній кількості.

Клінічні прояви даної форми мікроангіопатії досить різноманітні. У першу чергу відзначається зниження кількості виведених продуктів розпаду, що викликано труднощами при надходженні поживних речовин в організм. Саме це в свою чергу і призводить до кисневого голодування, яке найчастіше є основним симптомом діабетичноїмікроангіопатії.

Погіршення стану хворого відзначається при сильному звуженні судин, оскільки значно підвищується рівень цукру в крові, а це призводить до набряку і запальним процесам стінок судин.

Найбільш гострі прояви даної форми мікроангіопатії відзначаються в нирках і очах (ураження судин сітківки ока).

Дане захворювання викликає нефропатию (30-35% випадків), яка характеризується порушенням нормального функціонування нирок. Відзначаються набряки нирок, підвищений вміст білка в сечі і зміна її питомої щільності. Найчастіше мікроангіопатія в цьому випадку призводить до ниркової недостатності.

Ураження сітківки очного яблука є ще одним проявом діабетичноїмікроангіопатії. Причиною даного процесу найчастіше служать судинні порушення, що призводять до порушення нормального кровопостачання сітківки.

Лікування діабетичноїмікроангіопатії засноване на нормалізації рівня цукру крові. В даний час існує безліч лікарських препаратів дозволяють досягти цього.

Найчастіше в цих цілях використовується інсулін і препарати, що покращують мікроциркуляцію крові.

В умовах стаціонару пацієнтам призначають прийом ангиопротекторов, дія яких спрямована на відновлення стінок судин. Крім цього високою ефективністю при лікуванні діабетичноїмікроангіопатії володіють антиоксиданти, такі як селен / вітамін Е, вітаміни групи В і препарати ліпоєвої кислоти.

Мікроангіопатія є унікальним процесом, який може розвиватися в судинах будь-яких внутрішніх органів і систем. Різниця полягає лише в ступені вираженості захворювання, що в свою чергу залежить від анатомічних і морфологічних особливостей кожного організму.